Біологія

 

горуємося до уроку біології( 8 клас, нова програма )




Тема: Транспорт речовин ( 8 клас )

     Внутрішнє середовище організму  складається з крові, тканинної рідини та лімфи,які взаємозв’язані та перетворюються одне в одного завдяки вмісту та властивостям води,яка є їхньою складовою.

Міжклітинна рідина омиває клітини організму, передаючи кисень, амінокислоті, білки, глюкозу, йони солей, тощо. У міжклітинну рідину виділяються продукти життєдіяльності клітин – вуглекислий газ, надлишки води, мінеральні солі, сечовина та інше.

     Лімфа – безбарвна, майже прозора рідина. Має вміст води, йони солей, глюкозу, кисень, вуглекислий газ, білки ( вміст яких у лімфі в 3- 4 рази менше ніж у плазмі крові) . Лімфа відтікає від тканин  по лімфатичних капілярах, лімфатичних судинах. Найбільша лімфатична судина – грудна протока,впадає у нижню порожнисту вену. Речовини лімфі поповнюють склад крові.

 

Кров – рідка сполучна тканина, що  циркулює кровоносними судинам с швидкістю та тиском, заданими серцем.

В організмі людини кров складає 6- 8 % ( середнє 7%) маси тіла, що складає в середньому 4,5 – 5,5 л.

Кров складається  з плазми крові ( 40 – 45 %)  та формених елементів: еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, що разом складають 60 – 55 % крові в організмі.

Завдяки свої будові (будові та властивостям плазми крові, будові та властивостям формених елементів  ) кров виконує функції:

  1. Дихальна – перенесення кисню та вуглекислого газу між легенями та тканинами  організму.
  2. Трофічна – постачання клітинам тіла поживних речовин ( енерговмісних, органічних речовин від травного тракту чи депонуюючих органів, як то печінка, підшкіряна  жирова клітковина у разі голодування.
  3. Видільна – від тканин  організму до органів виділення ( нирки,печінка, легені, шкіра)непотрібні , шкідливі  речовини переносяться кров’ю .
  4. Регуляторна – кров переносить  гормони та інші біологічно активні речовини  від місця утворення до місця їхньої дії
  5. Терморегуляційна – завдяки високому вмісту води у крові теплоємність крови достатньо висока, кров переносить зайву теплову енергію до органів виділення чи  до органів менш тепліших.
  6. Захисна – забезпечуються в різних напрямках: захист від крововтрати забезпечують тромбоцити,  білки крові та концентрація Са+;

Захист від генетично чужої інформації як то: бактерій ,вірусів, здыйснюється за рахунок діяльності лейкоцитів, лімфоцитів, утворення лейкоцитами антитіл та захисними білками плазми крові – інтерферонами.

  1. Гомеостатична – підтримка сталості внутрішнього середовища усіма складовими крові – клітини крові, кров’яні пластинки та плазма крові. 
  2. Обмінна – можливість переносити та об’єднувати тканини, органи організму в єдине ціле через транспорт речовин та енергії в організмі.

Кров складається з плазми крові та формених елементів.

  Плазма крові на 90 % складена водою, і завдяки унікальним властивостям води транспортує, обмінює речовини ( амінокислоти, білки, гормони,нейтралньні жирі,жирні кислоти, холестерин, йони солей, гормони , тощо) , переносить  в собі 90% СО2 і 10% О2, переносить речовини ,зайву теплову енергією до органів виділення.

 Для властивостей плазми крові особливо важливий вміст  Na +,Cl, K+,Ca+- співвідношення концентрації цих йонів грає важливу роль у регулюванні обмінних процесів,  зсіданні крові. Білки плазми крові забезпечують зсідання крові – захист від крововтрати, концентрація білків плазми може мінятися, наприклад при крововтраті, в такому випадку можливе утворення тромбу. Певні  білки плазми крові є транспортерами  жирів, амінокислот, глюкози, вітамінів.

  Плазма крові з якої видалені білки називається сироваткою крові.

Хімічний склад крові регулюють центральна нервова система та ендокринна система.

  До формених елементів крові належать : еритроцити, лейкоцити, тромбоцити.

 

 

 

Еритроцити – червоні кров’яні клітини, колір яких обумовлений атомами Fe у комплексній сполуці гемоглобін ( Hb ). Дорослі  еритроцити втрачають  ядро, що висвободжує додатковий простір для молекул гемоглобіну,які за рахунок чотирьох атомів феруму  у кожній молекулі  здатні приєднати  молекули кисню утворюється сполука – оксигемоглобін HbO2. Комплексна сполука гемоглобіну та вуглекислого газу – карбокси гемоглобін HbCO2,сполука гемоглобіну та чадного газу – карбгемоглобін  HbCO .

  Функція еритроцитів – дихальна ( транспорт кисню) . Форма клітин – двоввігнутий диск, така форма  збільшує поверхню клітини.

Загальна площа еритроцитів організму наближується до 3000м2, що транспортує на собі 90% О2 та 88%  СО2, решта  транспортується плазмою крові.

Лейкоцити – повноцінні безбарвні  кров’яні клітини .

Лейкоцити забезпечують захист організму від чужої генетичної інформації завдяки фагоцитозу, здатні до амедоїного руху  і тому можуть поглинати об’єкти, як то бактерії,віруси, мутовані клітини.  Лейкоцити  здатні утворювати білки – антитіла,які вони виділяти назовні,у плазму крові.

За формою ядра на наявності у цитоплазмі глибок включень лейкоцити підпорядковують на :  зернисті ( гранулоцити: базофіли, еозинофіли, нейтрофіли), незернисті: ( агранулоцити: лімфоцити, моноцити) Співвідношення лейкоцитів різних груп показано в таблиці:

 

Моноцити мають здатність до хемотаксису,вийшовши на межі кров’яного русла перетворюються на макрофаги, фагоцитують бактерій. Саме ці клітини створюють речовини,які впливають на  гіпоталамус, що приводе до підвищення температури. Макрофаги розпізнають « свій – чужий» і пухлинні клітини так само фагоцитують.

Базофіли  сприяють розвитку запалення в період находження мікроорганізмів до організму людини , беруть участь у всмоктуванні осередку запалення.

Еозинофіли функціонують як мікрофаги, мігрують до  місця появи агента і утворюють антитіла

Лімфоцити дозрівають у тимусі і активно знищують мутантні клітини.

Захисні властивості лейкоцитів називають імунітетом, який поділяють на клітинний та гуморальний. Клітинний імунітет, або фагоцитоз, забезпечується лейкоцитами фагоцитами у місцях запалення , при інфікуванні всього організму набувають особливого значення захисні білки крові та антитіла. Антитіла мають спорідненість з чужеродними чинниками  як « ключ із замком».

Імунітет вирізняють: природній – вроджений та набутий, та штучний – активний і пасивний.

Вроджений імунітет обумовлений присутність з моменту народження у крові лейкоцитів та захисних білків крові. Набутий обумовлений утворенням відповідного  виду лейкоцитів та антитіл під час  контакт уз агентом, під час хвороби.

Штучний імунітет активний виробляється  через активну роботу організму у відповідь на введення вакцини  з ослаблених збудників, чи то токсинів, що виробляються збудники хвороб . Штучний активний імунітет противірусний( нестійкий) , протимікробний ( досить стійкий) , протипухлинний. Для створення активного штучного імунітету використовують вакцинацію.

  Штучний пасивний імунітет забезпечується введенням лікувальної сироватки, яка містить готові антитіла. При цьому організм є пасивним відносно вироблення захисних агентів.

Тромбоцити , або кров’яні пластинки відрізняються  розміром та формою. Це круглі двоопуклі утворення в діаметрі 2- 5 мкм та висотою 07, мкм ,не мають ядра. Тромбоцити виявляють  здатність скупчуватися та прилипати до  чужеродних чи пошкоджених поверхонь судин. При руйнуванні тромбоцитів запускається каскад біохімічних реакцій утворення тромбу.

   Всі клітини крові утворюються з стовбурових клітин червоного кісткового мозку.

Відомості про формені елементи крові наведені у таблиці:

Назва елементу крові

d

Місце утворення

Місце руйнування

Строк  існування

Кіль-ть

 

функція

Еритроцит

7мкм

Червоний кістковий мозок

Селезінка, печінка

120 діб

4,5-5,0 1012л

Транспорт газів

Лейкоцит

30 мкм

Червоний кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли, тимус

Селезінка, лімфатичні вузли

Декілька діб – декілька років

4-9

109л

Захисна: клітинний та гуморальний імунітет;

гомеостатична

тромбоцит

2-4 мкм

Червоний кістковий мозок

Кров’яне русло

7-8 діб

200-300

109л

Захисна: згортання крові

 

До  початку 20 століття лікарі намагалися вдало перелити кров для порятунку пацієнта, більшість випадків стали невдалими. У 1902 році К.Ландштейнер австралійський вчений, а потім Я.Янський, довели що у людей існують 4 групи крові обумовлені  успадкованими білками у плазмі крові та в еритроцитах.

У плазмі крові аглютиніни α,β  , а в еритроцитах аглютиногени ( антигени)

 А, В.У крові не може бути однойменних аглютиногенів та аглютинінів, у разі такої зустрічі відбувається аглютинація ( злипання еритроцитів )

У крові можуть бути такі комбінації аглютинінів  та аглютиногенів:

Група крові

Наявність аглютинінів

Наявність аглютиногенів

( антигенів )

1( О)

αβ

--

2 (А )

β

А

3 (В )

α

В

4 (АВ )

--

АВ

 

У разі крововтрати необхідне переливання,  воно може бути за схемою:

переливание

 

   Людям з першою групою крові  можна переливати кров першої групи.

 

   Людям із другою групою крові можна переливати  кров першої та другої групи,  до третьої додавати можна кров першої та третьої груп, а четверта може приймати кров тільки четвертої групи. Це обумовлено присутністю антигенів  еритроцитах крові. Кров першої групи вважають універсальним донором, а кров четвертої групи – універсальним реципієнтом.

  У 85% населення планети у еритроцитах присутні білки які  називають резус – фактором Rh+ ,  Rh+.

Якщо людині з негативним резус – фактором переливають кров з позитивним – резус - фактором відбувається склеювання еритроцитів -  резус –конфлікт.

Резус – конфлікт може призвести до втрати плоду вагітною, якщо вона Rh+, а дитина Rh+.

 

резус конфликт

 

     Велике і мале кола кровообігу були відкриті Гарвеем в 1628 році.

Пізніше вчені багатьох країн робили важливі відкриття, що стосуються анатомічної будови і функціонування кровоносної системи

    Система кровообігу , або кровоносна система, це транспортна система організму. Кров кровоносними судинами рухається завдяки скороченням серцевого м’яза, а також роботі стінок кровоносних судин, рушить шляхом :

Серце – артерії – капіляри – вени – серце

Серце – порожнистий м’язовий орган, маса якого приблизно 250 – 300 гр.

  Серце розташоване в грудній порожнині зміщене вліво. Вкрите перикардом, стінка серця утворена трьома шарами: ендокард, міокард, епікард. Найрозвиненіша частина стінки серця – міокард, утворений серцевою посмугованою м’язовою тканиною. Товстіша м’язова тканина в стінці серця в лівому шлуночку, що обумовлене  надвіновленням, навантаження цього відділу серце більше – виштовхує кров у велике коло кровообігу. Товщина лівого шлуночку 10-15 мм, тоді коли товщина стінки передсердь 3 мм. Серце так само потребує кисню та поживних речовин, живіть та постачає кисень кров,яка рушить судинами серця – коронарними судинами.

    Серце має 4 камери: праве передсердя, правий шлуночок, ліве передсердя, лівий шлуночок. Серце суцільною перегородкою розділене на дві половини, що забезпечую не змішування венозної та артеріальної крові в серці, зо обумовлює ефективніші процеси  внитрішнього дихання .

    Серце працює ритмічно і в серцевому циклі вирізняють такі  фази:

  1. Скорочення передсердь – 0,1 с
  2. Скорочення шлуночків – 0,3с
  3. Відпочинок серцевого м’язу – 0,4 с

   Скорочення серцевого м’язу називають систолою, а фазу відпочинку – діастола.

Основна функція серця  - насосна.

Серцю властиві :

Здатність до автоматії

Здатність до збудження

Здатність до проведення нервового імпульсу

Здатність до скорочення  

 

Судини кровоносної  системи  підпорядковують на артерії, вени та капіляри.

 

Артерії - кровоносні судини, що несуть кров від серця.

Вени – судини,яким кров рушить до серця.

Капіляри – тонкостінні кровоносні судини,утворені одним  шаром епітеліальних клітин.

 

Велике коло кровообігу бере свій початок у лівому шлуночку. З нього кров насичена  киснем виходить у аорту, великі артерії . Потрапляючи в аорту і артерії кров  з величезною швидкістю спрямовується до тканин. За однією великої артерії кров йде в верхню частину тіла, а по другий - в нижню, артерії галузяться до артеріол, ті до капілярів. В капілярах відбувається  обмін газів, артеріальна насичується вуглекислим газом и по венулах, верхній порожнистій та нижній порожнистій венах повертається до правого передсердя.

 

Мале коло кровообігу починається з  правого шлуночка , венозна кров рушить у легеневий стовбур, легеневі артерії, до легенів, де у капілярах, які густо окутують альвеоли відбувається   газообмін, кров насичується киснем і повертається по легеневих венах до серця.

 Роботу серця регулюють: центр у довгастому мозку, гормони ,  концентрація деяких речовин в крові та центр автоматії серця, розташований у стінці правого шлуночку.

 

 

Цікаві факти:

Гуморальний імунітет був відкритий Паулем Ерліхом.

 У 1882 р. І.І. Мечніков відкрив явище фагоцитозу і розробив на його основі фагоцитарну теорію імунітету (1883). І.І. Мечніков разом з Паулем Ерліхом були відзначені Нобелевською премією (1908) у галузі фізіології і медицини “за праці з імунітету”. Клітинний імунітет виявив російський учений Мечніков

 

 

 

 

Тема. Вступ

     Біологія людини – комплексна біологічна наука,яка включає в себе  анатомію, фізіологію людини ,цитологію, гістологію,ембріологію, біохімію, біофізику, генетику,валеологію, психологію та таке інше.

     Біологічний курс « Біологія людини» спрямований, перш за все, на збереження здоров’я,його розвиток, розуміння будови та функціонування тіла людини як єдиного біологічного , психологічного та соціального.

     Змінене середовище існування та ритми життя вимагають від кожного  вміння корегування свого здоров’я, вміння визначати та  позбуватися причин можливих хвороб.

Здоров’я – це стан відсутності хвороб, це стан ,у якому у відповідь на подразник в організмі виникає нормальний адекватний  механізм відповіді.

Наша задача опанувати своє тіло, зрозуміти його.

  Організм людини єдине ціле,це понад 10 трильйонів клітин об’єднані у  понад 200 видів клітин, у 4 типи тканин (  3 з  яких мають різновиди у зв’язку із виконанням специфічних функцій.)

   Основною функціонально неподільною елементарною одиницею будови є клітини, і це обумовлене її будовою та  будовою її органел.

  Розміри клітин мікроскопічно малі – 1- 5- мкм, але бувають і великі( нервові мають відростки понад метр довжиною).

   Щодо хімічного складу клітин  слідує зауважити, що всі речовини клітини можна об’єднати у неорганічні  -  солі (1,5% ) , вода – ( 60  % маси  клітини) ,

органічні ( 20 – 30 % маси  клітини ) -  білки, ліпіди, вуглеводи,амінокислоти, глюкоза, нуклеїнові кислоти – речовини основою молекул яких є атоми карбону, що складають основу скелету молекул.

 

Білки – високомолекулярні сполуки,основний структурний пластичний матеріал клітини, масова частка якого дорівнює до 50 % сухої речовини клітини, чи 7 – 8 % загально маси клітини.

 

Вуглеводи – основне джерело енергії клітини ( 60 % енергетичних витрат задовольняються вуглеводами, здебільшого, глюкозою). Запасною формою енергії в клітині є глікоген , запаси його особливо великі у клітинах печінці та клітинах м’язової посмугованої тканини, що обумовлено великою працездатністю та роботою цих клітин.

 

  Ліпіди – нерозчинні сполуки у воді, складають1-2  %  загальної маси і є структурним матеріалом клітини , надлишки  скупчуються у жирових тканинах і є запасом енергії та трофічним запасом,терморегулятором та механічним захистом внутрішніх органів.

 

  Нуклеїнові кислоти -  високомолекулярні сполуки, що зберігають та передають спадкову інформацію. Нуклеїнові кислоти об’єднують у дві групи ДНК та РНК. РНК мають різновиди : тРНК, мРНК, іРНК, рРНК.

 

  Вода є унікальним розчинником, транспортером речовин, теплорегулятором, необхідною та обов’язковою умовою будь якою біохімічної реакції, завдяки особливим властивостям води,в основі чого лежить біполярність молекули води та кластова структура води.

 

 

 

 Клітина складається з 3 основних частин: оболонка, цитоплазма, ядра.

 

Оболонка клітини складається з цитолеми ( цитоплазматичної мембрани, плазматичної мембрани ) та клітинної стінки, утвореної глікокаліксом. Клітинна стінка тваринної клітини  ( з глікокаліксу ) завдяки своїй хімічній будові здатна розрізняти молекули речовин як « ключ замок», тому клітинна стінка відіграє не тільки захисну бар’єрну функцію, а й чутливу.

Під оболонкою розташовується цитоплазма,яка триєдина, бо складається з гіалоплазми, набору органел та цитоскелету.

Гіалоплазма напіврідка напівв’язка драглиста основа цитоплазми,яка забезпечую транспорт речовин у клітині, обмін речовин клітини, вміщує в собі розчинні білки, сахариди,ліпіди а також РНК,амінокислоти, жирні кислоти, та інші речовини, і може бути у станах цитозоль та цитогель.

Циотозоль – стан гіалоплазми, що характеризується більшим містом води, займає простір клітини між поверхнями мембран органел.

Цитогель – стан гіалоплазми, що характеризується меншим  вмістом води, більшою щільністю речовин цитоплазми.

 Органели клітини об’єднують у групи ; одномембранні, двомембранні, немембранні.

 

 

Назва органели

Особливості будови

Функції

 

Ендоплазматична

сітка ( ЕПС )

 

  • Транспорт речовин
  • Участь і синтезі білку
  • Зв’зок органел клітини у систему

Апарат Гольджі

 

  • Дозрівання, розподіл синтезованих речовин
  • Секреція ферментів      ( неактивних)

Лізосоми

 

  • Розкладання органічних речовин
  • Внутрішньоклітинне травлення
  • Некротичні процеси

Мітохондрії

 

  • Силові станції клітини,синтез АТФ
  • Клітинне дихання

( окислення органічних речовин )

Рибосоми

 

  • Синтез білків

Клітинний центр

 

  • Регуляція клітинного поділу

міофібріла

 

  • Опорна та рухова функція клітини

ядро

 

  • Збереження та передача спадкової інформації
  • Забезпечення тотіпотентності клітин
  • Керування процесами життєдіяльності клітини

 

Цитоскелет  – це клітинний каркас (скелет), що знаходиться в цитоплазмі живої клітини, присутній у всіх клітинах еукаріот – тварин, рослин, грибів, найпростіших. Це динамічна змінюється структура, у функції якої входить підтримка та адаптація форми клітини до зовнішніх впливів, екзо- і ендоцитоз, забезпечення руху клітини як цілого, а також активний внутрішньоклітинний транспорт і клітинний розподіл.

 

 

 

  Клітини в організмі людини різноманітні. За  особливостями будови , життєдіяльністю  клітини та міжклітинну рідину об’єднують у тканини яких вирізняють чотири типи: епітеліальна, м’язова, сполучна, нервова. Перші три  з яких мають різновиди, бо крім загальних функцій , виконують певні специфічні.

 

 

 

Тип тканини,різновид

Особливості будови

функції

Епітеліальна:

  • Одношаровий

епітелій

 

 

 

 

 

 

  • Багатошаровий

епітелій

 

 

 

 

 

  • Залозистий епітелій

 

 

 

 

  • Війчастий епітелій

 

 

 

 

 

 

  • Плоский одношаровий епітелій

 

 

Клітини плоскі, кубічні, циліндричні  на базальній мембрані,мала кількість міжклітинной рідини

 

 

 

 

 

 

Декілька шарів клітин, нижній на базальній мембрані,мала кількість міжклітинної рідини

 

 

 

 

 

 

Секреторні клітини поодинокі чи  групами

 

 

 

 

 

Клітини мають вирости – війки в основ яких білки вторинної структури та келихоподібні залозисті клітини, на базальній мембрані

 

 

 

 

Клітини плоскі, кубічні, циліндричні,мала кількість міжклітинної рідини

 

 

Покривна, захисна, всмоктувальна, секреторна?

обмінна

 

 

 

 

 

 

Покривна, захисна, бар’єрна

 

 

 

 

 

 

 

 

 Секреторна, бар’єрна

 

 

 

 

 

 

Покривна, захисна,бар’єрна секреторна

 

 

 

 

 

 

Покривна, захисна

 

Сполучна:

  • Кісткова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  • Хрящова

 

 

 

 

  • Кров

 

 

 

 

 

  • Лімфа

 

 

 

 

 

 

  • Жирова

 

 

 

 

 

  • Пухка сполучна

 

 

 

 

  • Щільна сполучна

 

 

Остеоцити та міжклітинна рідина  розташовані остеонами,

Міжклітинна речовина багата на білки та солі кальцію та фосфору

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Клітини (хондробласти), занурені у пружну основну речовину  що містить волокна еластину та колагену

 

 

 

Рідка сполучна тканина: еритроцити, лейкоцити, тромбоцити та плазма крові – міжклітинна рідина

 

 

 

 

Рідка тканина, за складом близька до плазми крові, має лімфоцити

 

Рідка тканина, за складом близька до плазми крові, у якій клітини лімфоцити вільно переміщуються в рідкій  міжклітинній речовині

 

 

клітини  рідко розкидані у міжклітинній речовині, і волокон, що створюють пухке невпорядковане сплетіння

 

 

 

 

клітини рідко розкидані у міжклітинній речовині, волокна, що створюють пухке невпорядковане сплетіння

 

 

складається з волокон, які занурені в міжклітинну речовину й розташовані безладно. Містить мало клітин

 

  Опорна,обмінна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опорна,обмінна

 

 

 

 

 

 

 

Опорна,обмінна,

ростова

 

 

 

 

 

Обмінна,захисна,

транспортна,

дихальна,каталітична

регуляторна,

транспортна,

трофічна,захисна

 

 

Захисна, обмінна, транспортна, трофічна

 

 

 

 

 

 

Запасна,трофічна

утримує тепло

 

 

 

 

Структурна

 

Структурна

( пластична)

М’язова:

  • Посмугована скелетна м’язова

 

 

 

  • Несмугована гладка м’язова

 

 

 

 

  • Посмугована серцева м’язова

Складається з довгих клітин (волокон), що розділені на саркомери. Мають добре виражену поперечну смугастість

 

 

 

 

Складається з окремих веретеноподібних клітин, зібраних у пучок або пласти. Не має поперечної смугастості

 

 

 

 

Складається з клітин, які на кінцях розгалужуються і сполучаються одна з одною з допомогою

вставних дисків. Мають добре виражену поперечну смугастість

 

 

Опора та рух, утворює скелетні м’яи

 

 

 

 

Опора та рух, утворює стінки внутрішніх органів

 

 

 

 

 

 

Скорочення серцевого м’язу, робота серця

 

 

Нервова

Нервові клітини, які здатні збуджуватися й передавати нервові імпульси. Мають дуже малу здатність до регенерації.

 

 

Нейроглія - клітини нервової тканини, що забезпечують життєдіяльність нейронів

Провідна та керуюча діяльність

 

 

 

 

Трофічна, опорна , захисна ,підтримка життєдіяльності нейронів

 

   Тканини  людського організму мають різновиди,але про основні типи тканин можемо сказати таке:

Епітеліальні тканини:

-         пограничні між середовищем та організмом,захищають організм від впливу середовища, забезпечують обмін речовин, покривають поверхню організму та поверхню органів ( травний, дихальний,сечовидільний шлях) будують органи ( нирки, альвеоли, капіляри, залози ), розміщуються на  базальних мембранах, регенерують за рахунок ростового шару клітин, високий рівень регенерації.

 

 

Сполучні  тканини:

-         складаються з клітин і міжклітинної рідини,яка набуває самостійне значення, існують усюди, підстилають епітелій, оточують органи,

забезпечують трофіку ( кров, лімфа ) , захист, опору ( кістки, хрящі,сухожилки,зв’язки ), мають малу здатність до регенерації,беруть участь у загоюванні ран ( рубці ) ,класифікація тканин залежить від функцій,які виконують.

М’язові тканини:

-         виконують функції  опори та руху за рахунок розвинених великих  клітин,які мають особливі органели – міофібрили, побудовані білками актин та міозин.

-         Розрізняють гладеньку ( непосмуговану ), поперечносмугасту ( посмуговану), серцеву м’язові тканини.

-         Посмугована – складає скелетні м’язи, язик, верхню частину стінки стравоходу; клітини багатоядерні , розташування міофібрил дає уявлення світлих та темних смуг через різну щільність розташування; скорочуються довільно.

-         Непосмугована – утворює стінки внутрішніх органів. клітини веретеноподібні одноядерні; скорочуються мимовільно.

-         Серцева – утворює серцевий м’яз, за будовою подібна до посмугованої  м’язової тканини– одноядерні клітини ( кардіоміоцити), посмуговані бо мають міофібрили, контактують ділянками зростання, що забезпечую швидше розповсюдження збудження у серцевому м’язі.

 

Нервова тканина:

-         забезпечує адекватну  реакцію організму на  зовнішній та внутрішній подразник, має  клітини -  нейрони та допоміжну тканину – нейроглію,

яка забезпечую нейронам  опору, трофіку, захист

 

КЛІТИНА.

 

 

Основна функціонально  неподільна одиниця живого – клітина. Міжклітинна рідина та клітини схожі за походженням , будовою  та  функціями утворюють тканини, тканини – органи, органи із спільною фізиологічною функцією –  системи органів, які в свою чергу об’єднуються в організм, єдине ціле  - завдяки внутрішньому триєдиному  середовищу організму (  кров, тканинна рідина, лімфа ).

   Орган  - це  частина тіла,що має певну форму, будову, місце розташування в ньому та виконує одну або кілька функцій.

  Органи утворюють фізіологічні системи,яких в організмі людини нараховують 9:

-         опорно – рухова

-         нервова

-         ендокринна

-         дихальна

-          кровоносна

-         травна

-         видільна

-         статева

-         система органів чуття

Для виконання корисної діяльності, органи різних систем об’єднуються у функціональні системи. Наприклад, дихання: злагоджено працюють органи кровоносної системи, дихальної та центри головного мозку             ( довгастий мозок ) , які командують роботою названих систем.

 

 

  Кров, лімфу та тканинну рідину часто називають внутрішнім рідким середовищем організму. Правда,якщо суто до визначення, то під це поняття підходе тільки тканинна рідина. Але взаємозв’язок та перетворення крові, лімфи, тканинної рідини дозволяє все таки  їх об’єднувати  їх у цьому розумінні поняття.

  Тканинна рідина утворюється із крові під час протискання части плазми крові крізь одношаровий епітелій капілярів ( за добу у організмі людини профільтровується близько 20 л тканинної рідини).  У венозному кінці капілярів та у венулах відбувається зворотній процес – реадсорбція тканинної рідини, і в кровоносне русло повертається до 90 % тканинної рідини, а решта проходе у лімфатичні судини і через велику грудну протоку повертається до кров’яного русла, бо впадає у нижню порожнисту вену. Такі « мандри» рідин обумовлені властивостями та великим вмістом води у крові,лімфі та тканинній рідині.

  Тканини, органи, системи органів працюють  злагоджено, підтримуючи сталу динамічність. Кажуть, що  універсальна властивість організму  активно підтримувати та зберігати динамічну стабільність внутрішнього середовища, діяльність фізіологічних систем, що протидіють порушенню цієї стабільності, називається гомеостазом.

  Організм може існувати тільки  за  узгодженої діяльності його окремих частин.  Діяльність організму забезпечується виконання життєво важливих функцій. Ці процеси чітко координуються між собою.

  Сталість внутрішнього середовища організму  забезпечується саморегуляцією хімічного складу та фізико- хімічними властивостями крові, лімфи та тканинної рідини. В органах, яким властивий  автоматизм, відбувається локальна саморегуляція. Регуляція відбувається на гуморальному рівні, нервовому та імунному рівнях.

  Гуморальний механізм регуляції – найдавніший в еволюційному плані -  працює за рахунок хімічних речовин, які переносяться кров’ю, лімфою, тканинною рідиною. Хімічні регулятори чи потрапляють в організм із їжею, чи виробляються в організмі залозами внутрішньої секреції  і під час процесів життєдіяльності. Ці речовини безпосередньо потрапляють у  кров, бо ендокринні залози не мають протоків. 

  Нервовий механізм регуляції еволюційно молодший і обумовлений просування нервового імпульсу з великою швидкістю по нервовим клітинам чітко до конкретного органу.

  Нервова та гуморальна регуляція працюють узгоджено завдяки гіпоталамо -гіпофізарній парі, яка об’єднує у функціональне ціле нервову та ендокринну системи, нервову та  гуморальну регуляцію. За рахунок нейрогормонів гіпоталамус впливає на активність гіпофіза, та навпаки, а також , зміна активності залоз внутрішньої секреції приводе до підвищення чи пригнічення активування діяльності гіпоталамуса. Працюючи у тандемі, нервова та гуморальна регуляції забезпечують динамічну сталість організму,  роботу органів та систем органів у нормі.

 

  Важливий  для підтримки гомеостазу вплив імунної регуляції. Імунні реакції так само направлені на підтримку сталості внутрішнього середовища. Імунітет зберігає сталість, боре генетично чужу інформацію, долає запалення.

 

Нервова регуляція рефлекторна, можлива завдяки особливій будові нервових клітин - нейронів та особливих властивостей: подразливість та збудливість.

  Подразливість – здатність живих клітин , тканин або всього організму реагувати  на  зовнішній чи внутрішній подразник. Ця властивість є основою пристосування до середовища.

Збудливість – властивість клітини переходити в особливий активний стан.

 

Збудження – це фізіологічний процес, який розвивається у збудливій тканині при дії подразника і полягає у зміні перебігу процесів обміну речовин у тканині, що викликає характерну для даної тканини діяльність. Наприклад, м’яз починає скорочуватись, залоза -  секретувати.

нейрон

 

       У нейроні виділяють тіло і відростки. Є два види відростків нейронів:

- аксон- це довгий відросток нейрона, проводить нервовий імпульс від тіла нервової клітини до інших нейронів або робочих органів. У клітині буває він завжди один, закінчується розгалуженнями . Аксон починається від ділянки нейрона, що має форму конуса - аксонного горбика. Це найбільш збудлива частина клітини.

- дендрити -  короткі відростки нейрона, що сильно галузяться, проводять нервовий імпульс до тіла клітин. Мають бокові вирости (шипики), які збільшують їх поверхню і є місцями контактів з іншими нейронами. У нейрона буває один або декілька дендритів. 

нейрон схема

За кількістю відростків нейрони поділяють на:

разнообразие нейронов

нейрони

 

- уніполярні - з одним відростком – аксоном           

 

- біполярні - з двома відростками - дендритом і аксоном

 (в сітківці ока і спіральному ганглії внутрішнього вуха)

 

- мультиполярні - мають багато дендритів і один аксон 

 (найбільш розповсюджена група нейронів.

 Наприклад, нейрони рухових ядер спинного мозку).

За функціональним значенням нейрони поділяють:

- рецепторні (аферентні, чутливі) - сприймають подразнення і трансформують їх у нервові імпульси, передають нервові імпульси до ЦНС;

- асоціативні(вставні, проміжні) передають імпульси від одного нейрона до іншого;

- ефекторні  (еферентні, рухові) - передають нервові імпульси від ЦНС до робочих органів (м’яза, залози)

 Нейрони утворюють системи – рефлекторні дуги,якими пересувається нервовий імпульс,з’єднуючи  чутливі органи з  нервовою системою та органами відповідачами.

 

1-    рецептор      2 – доцентровий нейрон ( аферентний)     3-вставний нейрон ЦНС   4- відцентровий

( еферентний) нейрон     5 – орган відповідач   

 

    Процес починається з  дії подразника на відповідний рецептор, в  якому енергія подразнення перетворюється на енергію нервового імпульсу та передається до ділянки центральної нервової системи по доцентровому ( чутливому, аферентному ) нейрону.

    У відповідь утворений нервовий імпульс пересувається відцентровим ( еферентним, руховим) нейроном,переносячи імпульс до клітин органу відповідача на подразнення ( секреторні клітини  - залоза, м’язові  – скелетні чи гладенькі м’язи ).

 

Нервова регуляція

 

Гуморальна регуляція

Здійснюється нервовим імпульсом

Здійснюється біологічно активними речовинами

Рушить по нервовим клітинам

Рушить по крові

З високою швидкістю

З швидкістю кровотоку

Доцільна високо точна регуляція

Широка регуляції,відповідає весь орган чи система

Короткострокова, миттєва регуляція

Діє поки не витратяться всі молекули гормону

 

 

Гуморальна регуляція

    Залози внутрішньої секреції, не зважаючи на малі розміри та продукування невеликої кількості гормонів, мають великий вплив на життєдіяльність організму.

Разом з нервовою системою вони є біологічними регуляторами і забезпечують нейрогуморальну регуляцію, ендокринна система виконує функцію підтримки  гомеостазу.

   Відомо близько 30 гормонів та багато гормоноподібніх речовин.

   В організмі людини три типи залоз: екзокринні, ендокринні, змішані – вони продукують біологічно активні речовини, гормони.

  • Екзокринні залози мають вивідні протоки і виводять свої секрети назовні. Це залози травної системи: слинні, печінка, підшлункова; залози шкіри – потові,сальні,молочні.
  • Ендокринні залози не мають вивідних протоків, секрети їх виводяться кров’ю, які їх продукують.  Такими залозами є: епіфіз, гіпофіз, щитоподібна, наднирникові, паращитоподібна залоза.
  • Поєднують дві форми секреції підшлункова та статеві залози, бо працюють як залози зовнішньої секреції – виводять біологічно активні речовини у просвіт органу через протоку, та яка залоза внутрішньої секреції ,виводячи гормони у кров.

Гормон – біологічно активна речовина, утворена спеціалізованими клітинами, тканинами чи органом,має велику здатність цілеспрямованої дії на інші органи чи  вест організм.

До останнього часу вілочкову  залозу ( тимус ) так само відносили до ендокринних залоз. Але це орган імунної системи, тут стають дієвими лімфоцити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема:   Обмін речовин та травлення.

 

     Для того щоб організм мав речовини для оновлення, життєдіяльності, мав енергію для  процесів життєдіяльності злагоджено працюють органи травної системи, кровообігу, нейрогуморальна регуляція процесів.                

     В основі процесів травлення лежать ферментативні реакції розщеплення біополімерів на мономери, їх всмоктування у кров та лімфу, перенос продуктів травлення до клітин, та використання отриманих речовини клітинами на процеси біосинтезу чи  енергетичного обміну.

    Білки під дією ферментів розщеплюються на амінокислоти. Починається процес у шлунку, закінчується у тонкому кишечнику, амінокислоти  всмоктуються у кров.

    Вуглеводи під дією ферментів розщеплюються на мономери,головним чином це глюкоза. Починається розщеплення у ротовій порожнині ( крохмаль ) ,продовжується у шлунку, тонкому кишечнику основне розщеплення, клітковина закінчує розщеплюватися у товстому кишечнику.         Продукти розщеплення всмоктуються у кров.

Жири під дією ферментів шлунку та  підшлункової залози та при участі жовчу, що емульгує жири( розбиває на дрібні крапельки), розщеплюються на гліцерил та жирні кислоти, що всмоктуються у лімфу.

   Всмоктування продуктів травлення можливе завдяки будові органів системи травлення.

 

   Тож звернемося до будови та функцій органів травної системи .

 

Функції кожного органу обумовлені особливостями будови.

   У ротову порожнину їжа потрапляє в першу чергу, тут вона перемелюється зубами і змочується слиною. Від правильності первісної переробки знаходиться в залежності весь подальший процес травлення. Наявність рецепторів – хімічних механічних, температурних забезпечує інформація яка находе до центрів моторики,секреції,всмоктування речовин у травному тракті. Смакові рецептори дають можливість «оцінити» їжу,відчуття солоного,кислого, солодкого, гіркого.

   Переважає теорія,що смакові рецептори більш чутливі до певного подразнення на  поверхні язика розташовуються з різною щільністю: рецептори,які більш  чутливі до солодкого здебільшого зосереджені на краю язика, до гіркого – ближче до кореня язика,до  солоного чутливі рецептори  по краю язика,а кисле – на боках язика.

 

 

  Спереду порожнина рота обмежена губами, з боків – щоками, зверху – піднебінням, знизу – діафрагмою рота.

   В ротовій порожнині на щелепах розташовані зуби,а в слизовій оболонці, що вистилає порожнину рота – слинні залози, кровоносні судини, лімфатичні судини.

  В ротовій порожнині відбувається механічне  подрібнення їж, оцінення її, первинна обробка крохмалю амілазою слини , знезараження лізоцимом слини та діяльністю мигдаликів, зволоження їжі, формування їстівної грудочки         ( через зволоження та склеювання муцином слини) та проштовхування його у глотку за рахунок роботи язику та м’язів ротоглотки.

зуб

  Зуби людини розміщені у зубних альвеолах альвеолярних відростків щелеп, які утворюють верхнещелепну та нижньощелепну зубні дуги. У дорослих зазвичай 32 зцба, вони називаються постіними. У дітей 20 молочних зубів.

 

Зуб складється з коронки, шийки та кореня зубу. Основна маса зубу складається з дентину. Коронка вкрита емаллю, дентин та корінь - цементом. У середині зуба порожнина – канал зуба,  заповнена пульпою, в ній нерви та кровоносні судини. Зуби з а формою та функціональним навантаження є: різці ( по 2 с кожної стороні на зубній дузі), ікла, кореневі ( 2 малі та 3великі кореневі с кожного боку на зубній дузі).

 

Глотка служить каналом проходження харчових мас в стравохід, де відбувається зволоження надходить в шлунок їжі. Між  глоткою та стравоходом  та між  стравоходом та шлунком  розташовуються сфінктери. Стравохід розміщений між глоткою та шлунком,має вигляд сплюснутої спереду назад трубки. Стінка утворена слизовою,підслизовою, м’язовою ( верхня частина утворена посмугованою тканиною, що  обумовлено навантаженням, нижня частин а утворена гладенькою м’язовою тканиною) та  адвентиціальною оболонками .

   Стравохід має два сфінктери  – глотково – стравохідний та кардіальний ( на межи з шлунком).       Функція стравоходу - проведення травних грудо чи  рідин  до шлунку. Рух в стравоході перистальтичний, хвилеподібний.

    Шлунок – основна складова травного тракту. Тут харчові маси просочує сік, відбувається інтенсивний процес їх перетравлення. Шлунковий сік в основному складається з ферментів, соляної кислоти і слизу. Тверда їжа тут може перетравлюватися протягом п’яти годин, а рідина – до двох годин.    Під впливом шлункового соку відбувається хімічна обробка їжі, яка перетворюється на напіврідку масу, що надходить у дванадцятипалу кишку і має назву хімус. Анатомічно шлунок складається з частин : кардіальна частина, дно шлунку, воротарна ( пілорична )  частина і воротар. Стінки шлунок складають слизова,підслизова, м’язова і серозна оболонки. У ворсинчастому епітелії шлунку вирізняють клітини: головні – утворюють ферменти, обкладові – утворюють хлоридну кислоту(соляну),додаткові – утворюють мукоїд ний секрет.

 

шлунок

   У шлунку повністю перетравлюються жири молока( під дією ліпази), частково білки( під дією пепсину) та вуглеводи.

   Дванадцятипалої кишкою називають верхню частину тонкого кишечника. Сюди з жовчного міхура надходить жовч і сік підшлункової залози. Залози дванадцятипалої кишки виробляють лужний секрет, який насичений слизом. Він захищає її від впливу кислого шлункового соку.

   До тонкого  кишечнику крім дванадцятипалої належить порожниста   ( порожня) та клубова кишки. Так само яка поверхня шлунку так і поверхня тонкого кишечнику вислана ворсинчастим епітелієм, що є пристосуванням до збільшення функціональної поверхні і розміщення під шаром  епітелію кровоносних та лімфатичних судин .

   Характерною особливістю епітелію є колові складки які є розміщені на щільному шарі  білків та клітини які продукують  сік дванадцятипалої кишки. В підслизовому шарі  розташовані лімфатичні вузли, що відіграють зар’єрну та захисну роль  захисту від надмірного розмноження флори кишечнику.    В основному всмоктування відбувається у порожнистій ( порожній ) та клубовій кишках.

Під дією ферментів підшлункової залози, ферментів соку кишечнику відбувається перетравлення білків на амінокислоти, вуглеводи на глюкозу, жири на жирні кислоти та гліцерил. Покращення травлення жирів забезпечує жовч, що емульгує крупні краплі жирів.

   У товсту кишку надходять залишки їжі, яка не переварилася. Тут відбуваються процеси всмоктування води і формування калових мас. Звідси всі «відходи» надходять в пряму кишку. Товстий кишечник складають : сліпа із червоподібним відростком, ободова, пряма кишки.

   Відмінністю будови товстого кишечнику є те, що висла не ворсинчастим ,а гладеньким епітелієм, має складки півмісяцеві, що сприяє розтягуванню кишок.

 

   Слизова оболонка виробляє слиз, під слизовою оболонкою трапляються лімфатичні вузли, що грають роль захисну , бар’єрну. Нормальна мікрофлора кишечнику забезпечує синтез вітамінів К,В, пантотенової , амідонікотинової кислоти.  Молочнокислі бактерії утворюють молочну кислоту, що діє як антисептик.

   Мікрофлора інактивує ферменти, що прийшли разом із хімусом. Негативна роль мікроорганізмів полягає в тому,що вони  утворюють ендотоксини ( індол, скатол, фенол) які всмоктуючись викликають в організмі отруєння та є причинами захворювань. Важлива роль – дефекація, центр розмішений у спинному мозку, довільна регуляція здійснюється за участю   гіпоталамуса, кори головного мозку.

   Перетравлювання їжі неможливо без участі жовчі. Вона безперервно утворюється в печінці, але надходить у дванадцятипалу кишку тільки в момент травлення.

   Печінка – це складна  залоза,яка містить сітку  жовчних капілярів і протоків. Загальна жовчна протока відкривається у дванадцятипалу кишку разом з підшлунковою . Секреторні клітини печінки , гепатоцити,розміщуються двома рядами та утворюю трабекули,які не мають протоки і виводять секрети у міжклітинний простір,а вже потім у протоку. Морфологічною одиницею є печінковий ацинус – ділянки паренхими. Печінкові протоки зливаються утворюючи  загальну жовчну протоку. Поза період травлення жовч, секрет печінки, надходить у жовчний міхур, у дванадцятипалу ж кишку він потрапляє під час надходження травних мас до тонкого кишечнику. Жовч виводе частину холестерину, емульгує жири, пригнічує гниття у кишечнику, активує ліпазу та ферменти підшлункової залози, посилює перистальтику ,сприяє всмоктуванню жиророзчинних вітамінів ( А,D.E,K)

  Підшлункова залоза розміщена поза шлунком між селезінкою і дванадцятипалою  кишкою,укрита капсулою, має часточкову будову. Часточки  складаються з залозистих клітин,які синтезують травні ферменти та гормони. Природним стимулятором підшлункової залози є хлорид на  кислота, що потрапляє у дванадцятипалу із хімусом.

 

Назва органу

Особливості будови

Функції

 

Ротова порожнина

Оточена піднебінням, діафрагмою рота, щоками та губами, вислана багатошаровім залозистим епітелієм у якому слинні залози: дрібні та великі( привушні, піднижньощелепні, під’язикові), зуби розташовані  на зубних дугах щелеп, м’язовий орган - язик

Механічне подрібнення,знезараження,

зволоження, смакова оцінка їжі, склеювання та формування грудочки їжі, проведення її до глотки

Ротоглотка

5 великих лімфатичних вузлів, стінки утворені 3 шарами тканин: епітеліальна, м’язова, сполучна

Проведення грудочки їжі до стравоходу, бар’єрна

 

 

 

 

Стравохід

У вигляді трубки довжиною 25- 30 см,вигляд трубки; стінка утворена слизовою,підслизовою,

М’язовою  та адвентиціальною оболонками

Проведення харчової груди чи  рідин до шлунку

Шлунок

Стінка утворена 3 оболонками:  слизова із підслизовою, м’язова і серозна. У ворсинчастому епітелії слизової оболонки типи клітин: головні, окладові, додаткові. Сфинктери: кардіальний та пілоричний ( воротар )

Механічне змелення харчової грудки,барь’єрна, ферментативна                     ( травлення білків,вуглеводів, жирів молока); проведення хімусу до дванадцятипалої кишки

Тонкий кишечник

Дванадцятипала, порожниста, клубова кишки вислані ворсинчастим епітеліем із складками,  під яким підслизова, м’язова та сполучна

Основне травлення білків, жирів,вуглеводів. Всмоктування продуктів травлення та води, захисна функція

Товстий кишечник

Сліпа ,ободова , пряма вислані гладеньким епітеліем, під яким підслизова ( в ній кровоносні судини, нерви, лімфатичні вузлики), м’язова та серозна оболонки

Реадсорбція води, травлення клітковини; формування ,накопичення та виведення калових мас; захисна

Печінка

Складається з печінкових дольок, які утворені гепатоцитами – епітеліальними клітинами печінки, між якими міждольковий простір( жовчний капіляр )  яким відтікає жовч у міждольковий проток, містить печінкову артерію, воротну вену, міждолькові артерії та вени та синусоїдні капіляри, до яких кров приходить і з вен і з артерій.

Емульгація жирів; бар’єрна, захисна, підтримка гомеостазу.

Підшлункова залоза

Залоза довжиною 16 – 20 см, вагою 70 – 80 гр, має головку, тіло , хвіст, що складаються панкреатичними острівками; протока відкривається у дванадцятипалу кишку

Продукування ферментів – ліпази,амілазі, пепсину – регуляція травлення;

Продукування інсуліну та глюкогону – регулювання рівня цукру в крові.

слинні залози

Дрібні залози  у слизовій оболонці ротової порожнини та 3 пари великих слинних залоз:

Привушні, під’язикові, піднижньощелепні.

Секреторна ( секреція слини),змочування, знезараження, первинна механічна та хімічна обробки ( початок перетравлення крохмалю амілазою)

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Дихання

 

    Дихання  –   це процеси ,які забезпечують надходження. Транспорт  та передачу кисню усім живим клітинам , його використання у клітинах та видалення  вуглекислого газу з клітин, організму в цілому;

    це процес газообміну між організмом і навколишнім середовищем, що здійснюється органами дихання.

    Зовнішнє дихання ( чи газообмін ) підпорядковується на такі етапи:

1.Газообмін між атмосферою та альвеолами легенів ( відбувається завдяки різниці парціального тиску газів, завдяки дифузії)

2. Перехід кисню з повітря у кров, вуглекислого газу із крові у повітря,яке заповнює альвеоли легенів ( дифузія, за умови, що внутрішня поверхня альвеоли волога, має тонкий шар біологічної рідини)

3. транспорт газів кров’ю ( за рахунок утворення та руйнування нестійких зв’язків між гемоглобіном та  киснем, гемоглобіном та вуглекислим газом)

4. газообмін між  кров’ю та клітинами (відбувається завдяки різниці парціального тиску газів, завдяки дифузії)

5. клітинне дихання. Клітинне дихання відбувається у мітохондріях, це біохімічний процес який полягає в окисленні органічних сполук ( головним чином, вуглеводів ), жирів, білків із вивільненням енергії, а акумуляції її у АТФ

  Системи органів дихання та кровообігу об’єднуються у спільній функції – забезпечення кожної клітини киснем. Більша частина кисню переноситься гемоглобіном ( 90% ) , за допомогою нестійкої його форми – оксигемоглобіну.

  Вуглекислий газ постійно утворюється у клітинах, 90 % його транспортує плазма крові, і близько 10 % транспортує гемоглобін, його нестійка форма – карб оксигемоглобін.

   Систему органів дихання можна об’єднати у повітряносні шляхи та власне дихальний (респіраторний) відділ.

 

До повітроносних шляхів належать :

носова порожнина, глотка, гортань, трахея, бронхи.

 

    Спільне у їхній будові те, що вислані миготливим ( війчастим ) залозистим епітелієм, який забезпечує зволоження,очищення повітря, часткове знезараження, за рахунок руху крові у капілярах підслизової оболонки – обігрів чи охолодження повітря, за рахунок подразнення рецепторів та судомне скорочення м’язів  - захистна функція ( чхання чи кашель).

 

   Носова порожнина розділяється хрящовою перегородкою на дві половини,кожна з яких ділена на три ходи : нижній,середній  та верхній.

 

    У задній частині кожний хід має отворі – хоану, що з’єднує ходи носа з  глоткою( носоглоткою).

За рахунок секрету слизової оболонки  відбувається очищення,зволоження повітря та часткове знезараження; завдяки  густій сітці кровоносних судин у слизовій оболонці повітря під час проходження по  ходах носової порожнини чи охолоджується чи зігрівається. У  слизовій оболонці у верхньому ходи розташовуються нюхові рецептори, можливе  розпізнавання молекул  речовин у повітрі. Різке видихання повітря, у відповідь на подразнення рецепторів, захищає організм від  пилу чи іншого подразника, що може нашкодити здоров’ю.  Повітря з носовою порожнини потрапляє у носоглотку ( верхню частину глотки ) , а потім у гортань.

 

   Стінки гортані утворені хрящами і зсередини вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, якого немає на голосових зв’язках та частині надгортанника.

Гортань утворена непарними – перснеподібний, щитоподібний, надгортанний хрящами, та праними : черпакуваті, ріжкуватими , клиноподібні( зв’язані між собою суглобами і зв’язками).

Особливо зауважити слід  про голосовий  апарат.

 

Голосовий апарат - орган мови (другої сигнальної системи людини). Голосовий апарат розташований в гортані і складається з двох голосових зв'язок, між якими знаходиться голосова щілина. Натяг голосових зв'язок змінюється завдяки скороченню прикріплених до них м'язів, при цьому голосова щілина розширюється або звужується. Звук утворюється від коливання голосових зв'язок, коли голосова щілина звужена.

 

Голос утворюється в гортані: потік повітря, що видихається з легень, проходячи через зімкнуті голосові зв'язки, викликає їх коливання. Слабкий звук, який при цьому виникає, посилюється потім з допомогою так званого верхнього резонатора (порожнинами рота, глотки, носа і додаткових пазух) і набуває індивідуального колориту (тембру). Залежно від тиску потоку, тиску голосових зв'язок і амплітуди їх коливань голос може бути сильним або слабким; довжина і частота звукових хвиль зумовлює висоту голосу.

 У оформленні голосу, звуків, беруть участь так само і органи ротової порожнини: зуби, губи, язик,  піднебіння, присінок рота.

У 12 – 14 років у хлопчиків на місці з'єднання пластинок щитовидного хряща починає рости кадик, подовжуються голосові зв'язки, вся гортань стає ширше і довше, ніж у дівчаток. У цей період і відбувається зміна голосу.

 

Трахея розміщується у грудній клітці спереду від стравоходу. Довжина трахеє 9 – 12 см, жіаметра 15 – 18 мм. Трахея розгалуджується на два ходи – лівий та правий  бронх.Стінки трахеї підтримують 16 – 20 неповних кілець х хрящової тканини, зв’язані між собою зв’язками, задня стінка трахеї утворена гладенькою м’язовою тканиною, що не перешкоджає проходженню їжі по стравоходу.

  Стінки бронхів так само.як стінки  трахеї, підтриуються хрящовими півкольціми, бронхи основні галузяться на бронхіоли і вхуодять до ворот легенів. Бронх, що входе в правулегеню галузиться на 3 гілки, брон, що входе до лівої легені – на 2 гілки, ті в свою чергу до меньших бронхіол. Так  утворюється бронхіолярне дерево легені.Найменьший бронх дольковий, бо обслуговує дольку легені.

  Легеня склдається з легеневих дольок, у кожній  кінцеві бронхіоли, які галузяться на дихальні бронхіоли, ті  галузяться на альвеолярні  ходи і закінчується шлях альвеолами.

   Структурною та функціональною одиницею легенів є альвеола -напівсферичний утвір діаметром 0,2 – 0,3 мм, стінка якого складається з одного ряду епітаелію та тонкого шару еластичних волокон. Внутрішня поверхня альвелол вкрита  тонким мономолекулярним шаром особливої рідини – сурфактант ( комплекс поверхнево автивних речовин, що обумовлює поверхневий натяг близький до нуля, що запобіаге залипанню під час видиху, крім того ліпоїди сурфоктанти розчинюють та транспротують віглекислий газ та кисень).

 Альвеоли вкриті густою  сіткою капілярів, у яких відбувається газообмін.

У легенях дорослої людини 300-400 млн альвеол, поверхня 100 – 150 см2, отже, загальна поверхня легень в 50 – 75 разів більше поверхні тіла людини.

   Легені, структурними одиницями яких є альвеоли, за винятком легеневих воріт, вкриті серозною оболонкою – легеневою плеврою, що міцно зрослася з легенями.

Легенева плевра має 2 листки:  один покриває поверхню легені і  навіть заходе  у глибину легені по між долями, дургий іистілає внутрішню поверхню грудної порожнини. Між листками плеври плевральна порожнина, яка містить особливу біологічну рідину ( серозна рідина) ,яка зменьшує тертя під час жихальних рухів. Тиск у плевральній порожнині значно нижче ніж атмосферний, що обумолює заповнення легенів повітрям під час вдиху.

   Нижня сторон алегені,більша, основа;  верхня частина легені – верхівка. Кожна легеня має ворота – місце входу бронхів, лімфатичних  та кровонсоних судин( легенева артерія, легеневі вені ).

 Розміри легенів не однакові – права легеня трохи більша за ліву. Кожна легеня має глибокі борозни, які їх поділяють на долі. У правої легені 3 долі, у лівої – 2 долі.

Структура та функції повітряносних шляхів

Орган

Будова

Функції

Носова порожнина

 

Складається з двох половин  –  правої та лівої, у кожній із них розташовані три носові ходи (верхній, середній й нижній) . Внутрішня поверхня порожнини вислана миготливим епітелієм який входе до складу слизової оболонки ; рецепторами нюхового аналізатора у епітелії верхнього ходову.Слизова оболонка  містить густу сітку  кровоносних судин

Очищення повітря, зігрівання та зволоження, знезараження  повітря,ідентифікація запахів, бар’єрна функція

Глотка

 

Носоглотка, рото глотка; вислано слизовою оболонкою,під якою післизова,м’язова та сполучна

Забезпечення проходження повітря з носової та ротової порожнини в гортань, бар’єрна функція

Гортань

 

Утворена хрящами, м'язами, вистелена слизовою оболонкою, має лійкоподібну форму. Має непарні хрящі (щитоподібний, перснеподібний і надгортник) і парні (черпакуваті, ріжкоподібні). В середній частині гортані – голосові зв’язки.

проведення повітря,

формування звуків

 

Трахея

 

Є трубкою10-12 см , має  16 – 20  півколець, з'єднаних сполучнотканинною перетинкою з непосмугованими м'язовими волокнами. Нарівні п'ятого грудного хребця ділиться на два бронхи  –  правий і лівий

проведення повітря,очищення та зволоження повітря, бар’єрна функція

Бронхи

 

Стінки піддтримуються  хрящовими кільцями. Бронх, що входить у праву легеню, ділиться на три гілки, а той, що входить у ліву легеню, –  на дві (часткові бронхи)

 проведення повітря, бар’єрна функція

Бронхіоли

 

 

 

 

Часткові бронхи діляться на сегментарні. Подальше розгалуження формує кінцеві бронхіоли

Проведення повітря до альвеол

 

 

Структура та функції дихального відділу

Структура

Будова

Функції

Альвеоли

 

чисельні тонкостінні пухирці  –  альвеоли, вкриті густою мережею капілярів

Діаметр альвеоли  –  0,2 – 0,3 мм. їхні стінки складаються з одношарового епітелыю. Внутрішня поверхня альвельвеол вимащена сурфоктантом.

 газообмін

Легені

 

Права легеня складається з трьох часток, ліва  –  із двох. Зовнішня поверхня легені вкрита епітеліальною оболонкою  –  легеневою плеврою. Плевра складається з двох листків  –  зовнішнього (пристінкового), що вистеляє грудну клітку зсередини, і внутрішнього, що вкриває легеню. Простір між цими листками утворює плевральну порожнину, заповнену плевральною рідиною.

Плевральна рідина зменшує тертя листків під час вдиху та видиху

газообмін

 

 

Газообмін

Газообмін  –  це процес обміну газом між організмом і зовнішнім середовищем, а також між кров'ю і тканинами організму.

Розрізняють тканинний і легеневий газообмін. Перше представляє собою процес використання кисню в клітинах, друге  –  газообмін у легенях.

 

 

 

 

Механізм дихання

Дихальні рухи  –  це ритмічні зміни об'єму грудної клітки через скорочення міжреберних м’язів та  підняття чи опускання куполу діафрагми.

Під час вдиху скорочуються зовнішні міжреберні м'язи та розслаблюютьс внутрішні  міжреберні м’язи, опускається купол діафрагми,  збільшується об'єм грудної клітки, падає тиск у плевральній порожнині, розширюються легені.

Зниження тиску в альвеолах у результаті розширення легенів  обумовлює надходження  в них повітря  –  відбувається   вдих.

 

Під час видиху скорочуються   внутрішні міжреберні м'язи, діафрагма повертається у вихідне положення, збільшується тиск у плевральній порожнині, стискаються легені. В альвеолах підвищується тиск, і повітря з них виходе  назовні  –  відбувається видих. При фізичному навантаженні чи при недостатності кисню додатково  працюють м’язи грудної клітини та черевної стінки.

 

Частота дихальних рухів становить у спокійному стані  13 –  16 разів  за хвилину, під час сну 10 – 12, при фізичному навантаженні – 30 – 35 разів

 

Під час спокійного вдиху у легені на доходе 500 мл повітря.

 Це дихальний об’єм.

 

Глибоке вдихування людині дає ще можливість набрати 1500- 3000 мл повітря – це додатковий  резервний ) об’єм вдиху

 

Після спокійного видиху додатково можна видихнути 1300-1500 мл повітря- резервний об’єм видиху.

Якщо скласти ці показники 500+ 2500+ 1300=4300 мл отримуємо величину життєва ємність легенів.

Після глибокого видику в легенях все одно залишається  1000 – 1500мл повітря – це залишковий об’єм повітря.

 

 

Здоровий спосіб життя, заняття спортом значно  підвищують життєву ємність легень. І навпаки: малорухливий спосіб життя, забруднене повітря , шкідливі звички приводять до зменшення життєвої ємності легень, що приводе до дихальної недостатності, дефіциту кисню у організмі.

 

Регулюють дихальні рухи нервова  та гуморальна регуляція.

Нервова регуляція забезпечується  дієвістю  центрів у довгастому мозку, що обумовлює вдих та видих. Центри вегетативної периферичної системи посилюють  вентиляцію легенів,  центри парасимпатичної вегетативної системи пригнічує вентиляцію легенів.

 Концентрація речовин  як то: вуглекислий газ, кисень, молочна кислот а та інше, значно впливають на  посилення роботи центрів нервової системи, посилення частоти дихальних рухів

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Обновлен 13 янв 2017. Создан 11 янв 2017